Автомобілі-герої: техніка, що наблизила перемогу над нацизмом

В Україні 8 та 9 травня відбуваються пам’ятні заходи — Дні пам’яті та примирення, а також річниця перемоги над нацизмом.
Пройшло більш як 80 років з моменту затвердження в США значного закону про ленд-ліз. Ця програма дозволила державам Антигітлерівської коаліції отримувати серйозну військову підтримку від озброєння до транспортних засобів. В рамках цих постачань до СРСР з 1941 по 1945 рік було відправлено близько 50 моделей машин від 25 різних марок. Згідно з різними джерелами, сумарна кількість британських, американських та канадських автомобілів, переданих радянським військам, варіюється в межах від 420 до 477,8 тисячі одиниць.

Наймасовішою моделлю у постачаннях став Studebaker US6 — кількість цих вантажівок перевищила 150 тисяч екземплярів. Цей тривісний автомобіль був розроблений для американської армії за програмою стандартизації. Його виробництво стартувало 1941 року, а 1943-го до випуску приєднався завод компанії REO. У військовий період було зібрано близько 219 тисяч Studebaker US6 у різних варіантах виконання, ще 22,2 тисячі машин зійшли з конвеєрів REO. Основна частина техніки постачалася до СРСР як машинокомплектів. Вантажівки виконували роль основного транспорту для солдатів та обладнання, служили тягачами для артилерії, а також стали базою знаменитих «Катюш» — БМ-13Н.
Другими по масовості були стандартизовані легкі всюдиходи Willys MB, Ford GPW та Bantam RC. За воєнний час до Радянського Союзу було передано понад 50 тисяч цих машин підвищеної прохідності. Лідером серед них став Willys, чий тираж у США перевищив 360 тисяч одиниць. Позашляховик застосовувався для потреб зв’язківців, розвідки та спецзагонах, служив транспортом для офіцерів та евакуації поранених, а також використовувався як тягач для протитанкових гармат калібру 45 мм.
У радянських військах активно експлуатувалися вантажівки серії Dodge WC. Найчастіше зустрічалися моделі з відкритою платформою та брезентовим тентом (WC 51/52), які використовували як тягачі для мінометних розрахунків та протитанкової артилерії.
Також були модифікації із закритим суцільнометалевим кузовом. Модель WC 54 призначалася для транспортування поранених, тоді як WC 53 виконувала функції мобільного штабу. Ці машини також працювали як майстерні та вузли зв’язку, відрізняючись високою прохідністю та солідною автономністю.
Іншим знаковим учасником боїв став Chevrolet G7107. Цей повнопривідний двовісний автомобіль масово передавався по ленд-лізу в різних виконаннях: від класичних вантажівок до платформ під реактивну артилерію і кабелеукладачів. Свій внесок зробив і концерн Ford: поряд з позашляховиками, в РСЧА передавалися задньопривідні моделі Ford G8T. Найчастіше їх застосовували для транспортування солдатів, рідше — у ролі артилерійських тягачів чи мобільних ремонтних станцій.
Значний вибір спецтехніки надавав концерн GMC, який постачав важкі тривісні машини GMC CCKW 353 та амфібії DUKW на їх базі. Для перевезення танків та самохідок були незамінні тягачі від REO та Daimond-T. Техніка першої марки була розрахована на вантажі масою до 20 тонн, тоді як машини другої компанії справлялися з вагою до 45 тонн. Примітно, що один із баластових тягачів Daimond-T у післявоєнний період експлуатувався на Київському трамвайному заводі.
Свою роль відіграли й інші союзники. Великобританія за роки війни передала близько 7 тисяч вантажівок, переважно марок Austin та Bedford, які почали прибувати вже восени 1941 року. З Канади було отримано 1590 автомобілів, більшу частину яких складали спецмашини для технічного обслуговування та ремонту.